Маркетингова політика сучасних закладів освіти
Артюхіна М.В., асистент каф. менеджменту Слов'янського державного педагогічного інституту, Е-mail: sgpi@slav.dn.ua .
В статье рассмотрены компоненты маркетинговой политики в системе образования, а именно спрос на услуги образования, мотивы потребителей, система показателей конкурентоспособности учебных заведений. Более подробно рассмотрены интегрированные маркетинговые коммуникации в местах продажи образовательных услуг: цели, приемы, методы. Приведены положительные примеры отечественного маркетинга образования, а также новые тенденции в этой области.
Artuchina M.V., assistant chair of management Slavyansk State Pedagogical Institute
In this article was devoted some components marketing education. Here are demand, motives consumers and system indices competition educational institution. It is shown that integration's marketing communications in parts sale education services provided a new tendentious in this process.
Якщо ви дуже зайняті, або з деяких інших причин, не маєте можливості відвідувати вуз, навіть при заочній формі навчання, чи зможете ви отримати якісну вищу освіту знаходячись у себе вдома, на роботі? Або, якщо ви активні вночі, а потім до обіду відпочиваєте, і хотіли б відвідувати коледж у нічну зміну, чи можливе це?
Виявляється, все це стає можливим завдяки маркетинговій політиці учбових закладів. Центральне місце маркетингової діяльності займає дослідження ринку. Маркетингове дослідження ринку означає ,насамперед, визначення об'єктивних економічних тенденцій його розвитку: попиту, пропонування, ціни, стану конкуренції тощо. Вивчення попиту, або за термінологією маркетологів "аналіз споживача" - перший етап у дослідженні кон'юктури ринків. В практиці маркетингу він ділиться на три складові: сегментація ринку, вивчення мотивів споживачів, вивчення незадоволених потреб. Наприклад, виникнення в останні десятиріччя попиту з боку ринку праці на менеджерів, маркетологів, бухгалтерів та ін., призвело до появи нових економічних спеціальностей, факультетів, академій, ліцеїв відповідного профілю. Або така тенденція останніх років, як нічна активність, сприяла створенню не тільки нічних клубів, нічних каналів телебачення, радіо та ін. ,а й виникненню так званих нічних коледжів (поки що тільки в Америці)3 . Освітні потреби деяких категорій людей, наприклад інвалідів, можна задовольнити за допомогою дистанційного навчання (спілкування викладача зі студентом через Інтернет), яке починають практикувати багато відомих вузів нашої країни. Використання Інтернету також сприяло виникненню відкритих коледжів, які базуючись на відповідних потребах населення, надають можливість практично кожній людині отримати необхідні знання різного рівня та профілю.
Сьогодні освітні заклади, як ніколи, починають відчувати на собі посилення конкуренції. До системи показників конкурентоспроможності учбового закладу можна включити:
1. Якість освіти - дуже важкий для аналізу показник, носить особистісний зміст, який має освіта для її суб'єктів.
2. Ціна на послуги освіти (обговорення цього питання дуже широко представлено в спеціальній літературі)5.
3. Персонал. Чим вищий науковий та кваліфікаційний рівень викладачів й інших співробітників, тим вигіднішу позицію займає заклад серед конкурентів.
4. Рівень акредитації (встановлюється спеціальною державною комісією).
5. Методичне забезпечення (наявність учбових посібників, комплексів, рекомендацій та ін.)
6. Матеріальне забезпечення - стан учбових корпусів, лабораторій, наявність комп'ютерів та іншого учбового обладнання.
7. Додатковий сервіс (забезпечення гуртожитком, пільги на харчування в студентській їдальні, працевлаштування по закінченню).
8. Імідж учбового закладу в очах споживачів, з погляду ринку праці та інших контактних аудиторій.
9. Безпека . Цей показник стає на перший план для дитячих закладів освіти, учбових організацій, пов'язаних з ризиком для здоров'я (наприклад, школа кінного спорту ).
10. Рівень використання маркетингу в своїй діяльності, рівень маркетингових комунікацій (реклама, паблік рилейшнз і т.і.).
Розглянемо ще одне питання маркетингу освіти - інтегровані маркетингові комунікації в місцях продажу освітніх послуг (ІМКМП). До недавнього часу дані комунікації вдосконалювалися, головним чином, у практиці роздрібної торгівлі. Однак, з посиленням конкуренції багато організацій, у тому числі й освітні, вимушені знаходити нові шляхи приваблення клієнтів. Одним з таких шляхів і є маркетингові комунікації в місцях продажу освітніх послуг. Розглянемо даний вид комунікацій стосовно українських навчальних організацій.
Особливістю реалізації ІМКМП є обмеженість їх застосування територією навколо та в самому закладі. Тобто вони реалізуються лише при безпосередньому контакті можливих споживачів з працівниками освітніх установ та іншими комунікаторами. Цілями ІМКМП для освітніх організацій є:
1) збільшення кількості абітурієнтів під час роботи приймальної комісії;
2) інформаційне забезпечення клієнтів стосовно вибору факультету, спеціальності та ін.;
3) збудження батьків та ін оплатити навчання студента або учня;
4) представлення нових спеціальностей та додаткових послуг;
5) стимулювання співробітників закладу.
Розглянемо заходи ІМКМП освітніх послуг. Є.Ромат4 рекомендує поділяти дані комунікації на дві категорії: зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх можна віднести - загальний вигляд будівлі освітнього закладу, місцезнаходження (район), близькість до транспортних колій, ринку і т.і. Програють в цьому випадку приватні вузи та філії, які сьогодні орендують невеличкі приміщення у непривабливих кутках міста.
До внутрішніх відносять всі заходи, які реалізуються безпосередньо в стінах учбової установи. Це перш за все:
1. Елементи фірмового стилю: значки з назвою вашого закладу чи факультету на одежі персоналу та учнів; у військових закладах - форма ( деякі учбові організації вводять свою фірмову одежу. Наприклад, в ліцеї при СДПІ (м. Слов'янськ) обов'язковим атрибутом для ліцеїстів є червоні піджаки.); використання та продаж канцтоварів з назвою закладу (ручок, олівців, блокнотів та ін.); фірмові кольори.
2. Стенди, на яких показані досягнення вашого закладу, інформаційні повідомлення. Наприклад, стіни першого поверху Української державної академії зв'язку ім. А.С.Попова (УДАЗ) завішані портретами колишніх випускників вузу, які досягли значних успіхів. Серед них є навіть міністри зв'язку нашої та інших держав. Такі стенди вигідно виділяють учбовий заклад серед конкурентів і спонукають на отримання освіти саме в ньому.
3. Значну роль при продажі послуг освіти відіграє персонал, особливо, під час проведення дня відчинених дверей та роботи приймальної комісії. В ці періоди заклад відвідує дуже велика кількість можливих абітурієнтів та їх батьків. Персонал повинен випромінювати довіру та доброзичливість, бути проінформованим про всі факультети та спеціальності закладу, його досягнення та переваги перед конкурентами, вміти умовити любого відвідувача скористатися послугами саме цієї організації. Тому керівництво повинно дуже ретельно організовувати роботу приймальної комісії, обирати працівників комунікабельних, з приємною зовнішністю; проводити з ними і інформативні семінари, тобто, попередньо підготовлювати. Крім того, персоналу бажано знати і використовувати вплив невербальних комунікацій, як то жести, відповідна міміка обличчя та ін.
4. Використання прийомів паблік рилейшнз2 : проведення презентацій нових спеціальностей, організація міроприємств подійного характеру (ювілеїв закладу, днів випускників, наукових конференцій, спортивних змагань і т.п.) Сюди ж можна віднести представницькі поліграфічні матеріали: проспекти, плакати. Дуже ефективним може виявитися рекламна брошура (чи проспект), яка містить інформацію про ваш заклад, факультети та спеціальності з яскравими фото студентів у спортзалі, басейні, гуртожитку, лабораторіях, за комп'ютером, в їдальні і т.і.
5. Неформальні вербальні комунікації. Чутки та молва також є ефективним засобом маркетингових комунікацій. Вони мають як позитивні сторони (не потребують фінансових витрат), так і негативні - погано піддаються контролю. У випадку, якщо про вашу організацію поширюються негативні чутки, необхідно розробити систему протидійних мір. Приклади спеціально генеруємих чуток для освітніх установ: Про ліцей -"всі , хто закінчує цей ліцей, обов'язково поступають потім до престижних вузів країни, т. як отримують відповідний рівень підготовки". Про вуз - "більшість випускників даного вузу по закінченню отримують працевлаштування" і т.п.
Як висновок, можна сказати, що використання маркетингової політики сучасними закладами освіти відкриває для них нові горизонти, відчиняє шлях до найефективніших методів досягнення цілей та вирішення актуальних проблем сьогодення, таких як:
- слабке фінансове становище та матеріальне забезпечення учбового процесу;
- підйом іміджу та популярності учбового закладу, і як слідство, попиту на його послуги;
- залучення до співпраці кваліфікованих викладачів;
- вплив на державні та місцеві органи влади з метою лобіювання;
- вихід на міжнародні ринки (для деяких країн освіта в Україні є перспективним товаром і сьогодні) та ін.
Література
1. М.Артюхіна . Маркетинг в системі освіти.// Схід, 2001, № 2 (39).
2. М.Артюхіна . Паблік рилейшнз для освітніх установ.// Схід, 2001, № 4 (41).
3. Ф.Котлер. Основы маркетинга. М., 1995, с.123.
4. Е.Ромат . Реклама. Учеб., К.-Харьков, 1999.
5. В.Щетинин. Научные подходы к экономике образования.// Педагогика, 1996, №4.
Чечеткина Я.С.
Европейский университет финансов, информационных систем, менеджмента и бизнеса, Украина,
Обособленное подразделение в г. Донецке
E-mail: YanaChechotkina@langoo.com
На современном этапе развития экономики актуальным является исследование путей трансформации субъектов хозяйствования в целях повышения эффективности их деятельности, внедрение новых проектов.
На сегодня в Украине уже наработана определенная нормативная база, которая дает возможность совершать структурные изменения. Но отсутствие четко определенной цели, глубокого понимания заданий, механизмов и последствий этих структурных изменений приводит к невыполнению программ и проектов, недостаточного развития фондового рынка, большого количества предприятий, которые находятся на грани банкротства, оттоку внутренних финансовых ресурсов за границу и в теневую экономику, низкому уровню сбережений, отсутствию достаточных иностранных инвестиций, бюджетному дефициту, высокому уровню скрытой безработицы и так далее. В то же время профессиональным экономистам не хватает навыков по идентификации, подготовке и реализации решений по эффективному использованию ресурсов. Глядя на разно плановость, широту источников финансирования (в том числе и иностранных), разнообразие проектов и программ возникает явная потребность в овладении мировым опытом по разработке и внедрению проектов, освоении проектного подхода.
Управление проектом базируется на системном подходе. Его реализует команда проекта. При этом методы проектного анализа используются как составляющая в процессе управления реструктуризацией предприятия.
Управление проектом представляет собой методологию организации, планирования, руководства, координации человеческих и материальных ресурсов на протяжении жизненного цикла проекта (говорят также проектного цикла), направленную на эффективное достижение его целей путем применения системы современных методов, техники и технологий управления для достижения определенных в проекте результатов по составу и объему работ, стоимости, времени, качеству.
MAIN DIRECTIONS OF PROJECT MANAGEMENT METHODS DEVELOPMENT OF RE-STRUCTURING
Chechotkina Y.S.
Research of ways of transformation of subjects of managing with a view of increase of efficiency of their activity, introduction of new projects - is actual at the present stage of development of economy.
Today in Ukraine is present the certain normative base, which enables to make structural changes. But absence precisely of definite purpose, of deep understanding of tasks, mechanisms and consequences of these structural changes lead to results of non-execution of programs and of the projects, to insufficient development of fund of the market for a plenty of the enterprises which are on the verge of bankruptcy, to outflow of internal financial resources abroad and in shadow economy to a low level of savings, to absence of sufficient foreign investments, to budgetary deficiency, to a high level of the latent unemployment and so on. At the same time professional economists do not have enough skills for identification, preparation and realization of decisions on an effective utilization of resources. In view of breadth of sources of financing (including foreign), of a variety of projects and programs arises obvious need for mastering by world experience for development and introduction of projects, of development of the design approach.
Project Management is based on the system approach. He is realized by command of the project. Thus methods of the design analysis are used as a component in managerial process by re-structuring of the enterprise.
Project Management represents methodology of the organization, planning, a manual), coordination of human and material resources during life cycle of the project (speak also a design cycle), directed on effective achievement of its purposes by application of system of modern methods, engineering and technologies of management for achievement of the results determined in the project on structure and amount of works, cost, time, to quality.
В связи с ростом количества убыточных предприятий, падением конкурентоспособности отечественной продукции, низкой инвестиционной активностью на макро- и микроуровне, отсутствием значительных положительных результатов от приватизации государственного имущества, современная ситуация в Украине требует решения таких проблем, как выход из кризиса и переход к рыночным формам и методам хозяйствования. Поэтому на современном этапе развития экономики актуальным является исследование путей трансформации субъектов хозяйствования в целях повышения эффективности их деятельности - реструктуризации предприятий.
Отсутствие четко определенной цели, глубокого понимания заданий, механизмов и последствий структурных изменений, происходящих в Украине, приводит к невыполнению программ приватизации, большого количества предприятий, которые находятся на грани банкротства, оттоку внутренних финансовых ресурсов за границу и в теневую экономику, отсутствию достаточных иностранных инвестиций и так далее. В то же время профессиональным экономистам не хватает навыков по идентификации, подготовке и реализации решений по эффективному использованию ресурсов, опыта по разработке и внедрению проектов реструктуризации предприятий, освоения проектного подхода при проведении реструктуризации.
Одной из причин неудачной реструктуризации является недостаточное научное и методическое решение проблем реструктуризации предприятий в Украине. Для исправления данной ситуации, необходимо:
- определить особенности реструктуризации предприятий в условиях формировании рыночной среды. Необходимо адекватно представлять среду, в которой возникает, выполняется и завершается проект реструктуризации;
- определить методические подходы для оценки эффективности самой реструктуризации и управленческих действий в отношении ее осуществления. Она должна иметь четко определенную цель, достижение которой следует оценивать на отдельных этапах и в целом;
- рассмотреть научную проблему относительно определения проектов реструктуризации предприятий. Необходимо выявить, какие именно факторы определяют тот или иной путь реструктуризации, какие методы отвечают каждому пути, какие должны быть управленческие действия относительно управления этим процессом, то есть научно обосновать целесообразность тех или иных моделей реструктуризации предприятий.
Решение этих проблем возможно при использовании нового направления современной отрасли экономической науки и практики - проектного анализа.
Проектный анализ можно определить как метод, который позволяет системно оценить преимущества и недостатки проектов реструктуризации предприятий и устанавливает алгоритмы для: сбора и анализа данных; определение инвестиционных приоритетов; рассмотрение альтернативных вариантов; анализа существующих проблем; учета различных аспектов разработки и реализации проектов до принятия решения об их финансировании.
Управление проектом реструктуризации базируется на системном подходе. Его реализует команда проекта. При этом методы проектного анализа используются как составляющая в процессе управления реструктуризацией предприятия.
На всех стадиях проекта реструктуризации предприятия управление проектом состоит из следующих разделов:
стратегическое управление проектом (управление системой целей). Анализ внешнего окружения проекта, анализ участников, определение цели и иерархии целей, ограничений и сложности, анализ безубыточности проекта, выбор критериев эффективности проекта, оценка рисков проекта, рассмотрение альтернативных вариантов проекта. Управление организационной структурой, управление заключением контрактов, ревизия. При необходимости изменение целей, изменение требований к проекту, управление изменениями;
оперативное управление проектом (управление системой деятельности). Анализ проекта по аспектам, разработка проектной документации, разработка календарного плана работ. Планирование и контроль, управление ресурсами, управление риском, мониторинг и оценка, регулирование корректирующих влияний, контроль выполнения работ, контроль затрат, контроль качества. Улучшение проекта (новые цели - новые результаты), анализ улучшенного проекта. Оценка состояния проекта, разработка документации для завершения проекта, передача опыта;
инструментальное управление проектом (управление действующей системой). Организация проекта реструктуризации и определение его команды, форм связей, материального и нормативно-методического обеспечения, прогнозирования продажи и расчет затрат проекта, поиск источников финансирования. Руководство проектом, техника общей работы, повышение квалификации кадров, внедрение определенных культурных и этических норм. Поддержание консенсуса или устранение конфликта, изменение или перемещение персонала. Управление переходом права собственности, осуществление мер по сокращению проекта, оценка персонала.
Управление проектами в последнее десятилетие 20 века уверенно превращалось в методологию ведения успешного бизнеса в целом, поскольку практически любая целенаправленная деятельность может быть описана и реализуема в терминах и понятиях "Project Management".
Развитие методологии управления проектами в 21 веке существенно зависит от развития мировой экономической системы, развития науки и технологий, появления новых областей знаний. Управление проектами как наука и как практическая методология должно, в первую очередь, опираться на новые технологии и знания.
Развитие управления проектами в настоящее время имеет следующие особенности, которые связаны с тенденциями развития науки, технологий и знаний:
- объемы инженерно-технологических и научных приложений растут в геометрической прогрессии и удваиваются практически каждые пять лет, а то и менее;
- компьютерные и информационные технологии обновляются менее, чем за два года и наблюдается существенное сокращение жизненного цикла компьютерных технологий;
- наблюдается принципиальное сокращение жизненных циклов практически всех видов продукции и технологий, на смену им все быстрее приходят более эффективные, качественные;
- сокращаются циклы принятия решений и к ним предъявляются все большие требования по части достоверности, оперативности - таким образом, менеджерам и руководителям высшего звена требуется все больше информации и как можно быстрее. Информация становится стратегическим ресурсом бизнеса, зачастую более важным, чем материальные, финансовые, трудовые и прочие ресурсы; все большее внимание при управлении уделяется человеческому фактору, в отличии от ориентации на технологические и производственные аспекты деятельности.
Несмотря на бурный рост, совершенствование в управлении проектами происходит медленными темпами, и немногим организациям удается обеспечить успех в управлении проектами.
Причинами, по которым не удается обеспечить получение успешных результатов:
- отсутствие надлежащего планирования и контроля объема работ;
- отсутствие взаимосвязанного планирования с учетом объемов работ и технических требований;
- отсутствие детального плана работ с описанием всех работ, задач, в том числе второстепенных и прочих;
- неправильный выбор в пользу временного фактора, тогда как на первое место встают технические требования;
- нежелание высшего руководства следовать настоящим принципам управления проектами. Стремление обеспечить выполнение графиков любой ценой, ставя под удар технические условия. Основные даты выполнения работ используются только для широкого планирования. Конкретные даты устанавливаются с применением полной концепции управления проектами, т. е. с учетом доступных ресурсов, разграничения между основными и дополнительными требованиями, ограничений в техническом плане и в плане оборудования, незапланированных работ, непредвиденных обстоятельств и проч.;
- ошибки в области управления проектами, часто допускаемые еще в 60х годах. При этом тенденция заключалась в стремлении заполучить контроль над всеми ресурсами проекта. Вместо выделения средств на отдельную стадию развития проекта, средства выделялись в полном объеме до того момента, когда полный масштаб деятельности был определен и установлен;
- неадекватное финансирование на начальных стадиях проекта;
- несоответствие между графиками и бюджетами проекта;
- нехватка финансирования, необходимого для подготовки соответствующих предложений, содержащих правильные расчеты стоимости и объемов работ;
- составление графиков и смет для одних проектов на основе других без детального изучения основополагающих факторов;
- нежелание сообщать руководству негативную информацию, и, как следствие, фильтрация информации.
Использование проектного подхода и методологии управления проектами должно стать научной основой для практики, что позволит значительно повысить эффективность процесса реструктуризации предприятий в Украине.
Роль комерційних банків в
забезпеченні ефективності корпоративного
управління
Г.В. Астапова
к. е. н., доцент,
кафедра фінансів,
Донецький інститут економіки та господарського права
О.В. Сопова
аспірант,
кафедра фінансів,
Донецький інститут економіки та господарського права
ROLE OF THE COMMERCIAL BANKS IN PROVIDING OF THE EFFECTIVENESS OF THE CORPORATE MANAGEMENT
G. V. Astapova,
Ph. D., assotiated professor,
Department of Finence,
Institute Economics and Low
H. V. Sopova,
Post-graduate student,
Department of Finence,
Institute Economics and Low
В статье рассмотрены проблемы формирования корпоративного сектора в Украине, управления приватизированными и прочими негосударственными предприятиями. Охарактеризованы модели корпоративного управления, определены условия и направления деятельности коммерческих банков как участников корпоративных отношений. Определены критерии эффективности корпоративного управления и выявлена роль банковских учреждений в ее обеспечении. Сформулированы предложения по созданию условий активизации участия коммерческих банков в корпоративном управлении.
The problem of forming of the corporate sector in the Ukraine and the problem of management in private and other nonstate enterprises was considered in the present article. The corporate management models were characterized, the conditions and directions of activity of commercial banks as participant of corporate relations was defined. The criterions of effectiveness of the corporate management was defined and the role of bank institutions in providing of effectiveness was revealed . The propositions about creation of conditions of active's of commercial banks participation in corporate management were formulated.
Сучасні умови трансформації економіки України пов'язані з активним формуванням й розвитком корпоративного сектору. Його частка в економіці країни на сьогодні перевищує 65 %. При цьому частка корпоративних структур, створених у процесі приватизації, складає в структурі економіки майже 30 %, вони виробляють близько 60 % загального обсягу промислової продукції. Розвиток корпоративних відносин у виробництві та невиробничій сфері пов'язаний перш за все зі змінами в системі управління підприємствами. Переважно це зміни структури й методів управління конкретним підприємством, перетвореним на господарче товариство, будь-яка форма якого є різновидом корпорації. Розвиток господарчих товариств не тільки сприяє зміні структури власності на підприємстві, але й змінює структуру економіки в цілому, сприяє мобілізації фінансових ресурсів та їх перерозподілу в народному господарстві, міжгалузевій інтеграції, подоланню вузькогалузевого характеру державних підприємств і об'єднань, демонополізації економіки.
Колективна та акціонерна форми власності здатні забезпечити залучення на підприємства додаткових обігових коштів від підприємців, решти населення, закордонних інвесторів, стимулювати якість праці робітників. Для практичного втілення цих можливостей необхідна наявність організаційного, правового й економічного забезпечення корпоративного управління.
Корпоративне управління служить ланцюгом у взаємозв'язку законодавства, практики організації та керівництва корпорацією, у тому числі господарчим товариством. Корпоративне управління включає: юридичний статус підприємства; права учасників на майно підприємства; відносини між виконавчими органами й учасниками господарчого товариства; роль і повноваження виконавчих органів господарчого товариства; організаційну структуру підприємства, правила та порядок його діяльності.
Об'єктом корпоративного управління є корпоративна власність, яка, з одного боку, власність корпорації або господарчого товариства, а з іншого боку - власність кількох великих "власників" або багатьох дрібних "власників".
У більш конкретизованому вигляді об'єктами корпоративного управління виступають: акціонери та інші учасники корпорації; інвестори без права власності; кредитори та інші особи, що володіють зобов'язаннями корпорації; наймані працівники корпорації; господарчі партнери корпорації; органи державної влади.
Суб'єкти корпоративного управління є суб'єктами корпоративних відносин, тобто відносин з приводу спільного володіння корпоративною власністю. Суб'єктами корпоративних відносин є: учасники корпорацій; керівництво корпорацій; працівники корпорацій; банки; господарчі партнери; держава.
Банки як учасники корпоративних відносин можуть одночасно бути емітентами, інвесторами, посередниками, а також виконувати інші функції, що здійснюють вплив на корпоративне управління (наприклад, проведення консультацій з питань приватизації та корпоративного керування). Тому роль банків у формуванні корпоративних відносин і вдосконаленні корпоративного управління широкомасштабна. Напрямки функціонування банків у сфері корпоративного управління визначаються щодо кожного виду банківської діяльності, пов'язаної з корпоративними правами. Ефективність функціонування банків у сфері корпоративного управління визначається виходячи з фінансових результатів кожного виду банківської діяльності, пов'язаної з корпоративним управлінням. Однак в Україні комерційні банки фактично не беруть участі в корпоративному управлінні. Світовий досвід свідчить, що за умов реформування відносин власності комерційні банки є активними учасниками приватизаційних процесів і постприватизаційної діяльності підприємств, мають великий вплив на корпоративне управління.
У світовій практиці широка участь комерційних банків у корпоративному управлінні характеризується рядом моделей - напрямків реалізації корпоративних прав суб'єктами корпоративних відносин. У світовій практиці існують три моделі корпоративного управління - англо-американська, континентальна та японська. Ключовими учасниками англо-американської моделі є управляючі, директори в складі ради директорів і акціонери. Континентальна модель до учасникі корпоративного управління включає акціонерів, банків, інвесторів і працівників за наймом.
На відміну від двох попередніх моделей корпоративних відносин, у японській моделі кількість ключових учасників значно вище оскільки більшим є склад керівників. У межах континентальної моделі комерційні банки мають право володіння акціями підприємств небанківської сфери. Японська модель передбачає присутність у корпоративному управлінні серед основних учасників (акціонерів, директорів, інвесторів і працівників за наймом) ключьового банку, що не тільки надає йому право володіння акціями корпорації, але й він може бути власником контрольного пакету.
В Україні жодна зі сформованих моделей корпоративних відносин не зорінтована на участь комерційних банків у корпоративному управлінні. За результатами проведеної приватизації та процесу перерозподілу власності, що здійснюється, склалися чотири моделі корпоративних відносин: корпоративні відносини між учасниками-керівниками; корпоративні відносини в механізмі прямого контролю з боку учасників-працівників; прямого контролю з боку зовнішніх учасників; на основі права власності без права контролю.
На вітчизняних приватизованих підприємствах у чистому вигляді не діє жодна з наведених вище моделей корпоративних відносин. Єдиної універсальної моделі, що є прийнятною для всіх приватизованих підприємств і забезпечує ефективність їх фінансово-господарської діяльністі, не існує. Застосування тієї чи іншої моделі корпоративних відносин може бути визначена тільки шляхом апробації в умовах конкретного підприємства. Вибір моделі залежить від способу приватизації майна підприємства, від намірів засновників, від рішення адміністрації. Тому ефективність управління вітчизняними корпоративними структурами не на належному рівні, що виражається в збереженні старих структур управління, нездатних діяти в ринкових умовах, у пріоритеті адміністративних методів управління, у формальному статусі найвищого органу управління та незначній участі рядових акціонерів або пайовиків у корпоративному управлінні. Комерційні банки, будучи учасниками, здатні сприяти швидкому розв'язанню проблеми неефективного функціонування корпорацій.
Отже, формування й подальше функціонування корпоративного сектору економіки значною мірою залежить від ефективної роботи банків. За даними НБУ, у 2000 р. в Україні діяли 160 з 203 офіційно зареєстрованих банків. Сумарні кредити, видані українськими банками підприємствам та іншим суб'єктам підприємницької діяльності в 1999 р. перевищили 10 млрд. грн., що склало майже 6 % ВВП України. Активно діючи на ринку державних цінних паперів, комерційні банки збільшили обсяг державного кредиту до 4 млрд. грн. Внески населення в комерційні банки перевищили 3 млн. грн. Комерційні банки України залучаються для обслуговування кредитних ліній, що надаються міжнародними фінансовими організаціями для цілей реструктуризації виробничого потенціалу України та підтримки ринкових перетворень. Таким чином, банки є важливою ланкою як економіки в цілому, так і для розвитку пріоритетних галузей і регіонів. Їх діяльність істотно впливає на розвиток ринкових відносин в Україні, сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. На сьогодні істотно розширена сфера діяльності банків, застосовуються нові напрямки роботи й використовуються будь-які можливості збільшення прибутковості, якісних змін набула теорія і практика ведення аналітичної та планової роботи, сформувалася нова система управління комерційними банками.
Водночас, незважаючи на те, що недержавні комерційні банки є корпоративними структурами (ЗАТ, ВАТ і ТОВ), аналіз показує, що в багатьох банках приділяється недостатньо уваги питанням корпоративного управління, проведенню оцінки й аналізу ефективності роботи АТ, корпоративні зобов'язання яких знаходяться в портфелі комерційних банків. Відсутність необхідного методичного забезпечення планової та аналітичної роботи в процесі організації корпоративного управління в результаті може виявитися причиною неефективності діяльності банків. Тому проблеми підвищення ефективності корпоративного управління розв'язуються на рівні як комерційних банків, так і підприємств.
Корпоративна поведінка комерційних банків України сьогодні характеризується такими особливостями: по-перше, до сфери інвестиційних інтересів комерційних банків належить дуже обмежена кількість вітчизняних АТ; по-друге, залишається невизначеною орієнтація комерційного банку на роль стратегічного чи портфельного інвестора АТ; по-третє, невідомо, яке місце відводиться корпоративним цінним паперам в активах комерційного банку.
Нерозв'язаність цих питань відображається в розмірах пакетів акцій, що контролюються деякими комерційними банками. Наприклад, КБ "Приватбанк" контролює 27,8 % акцій ВАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат". Розмір зазначеного пакета недостатній для контрольного пакету, але перевищує розмір портфельної інвестиції. Придбання такого пакету корпоративних цінних паперів розглядається банком як засіб збереження АТ у ролі постійного клієнта - позичальника або вкладника банку.
Вирішення визначених проблем пов'язано з удосконаленням нормативно-правової бази корпоративного управління та корпоративної участі комерційних банків. В Україні корпоративний сектор перебуває ще в стадії формування, тому процеси роздержавлення й приватизації ще офіційно не завершені, а нормативно-правова база управління корпораціями ще не сформована.
Поліпшення нормативного забезпечення діяльності комерційних банків у напрямку їх участі в приватизаційному процесі та корпоративному управлінні зводиться, по-перше, до прийняття законодавчих актів (Законів України "Про корпорації в Україні", "Про особливості участі комерційних банків у придбанні акцій, паїв, часток, майна державних підприємств, що підлягають приватизації"); а, по-друге, до обґрунтування і розробки інструктивних матеріалів з оцінки ефективності участі комерційних банків у корпоративному управлінні підприємствами, оцінки доцільності залучення комерційних банків до проведення приватизації та організації постприватизаційної підтримки підприємств з метою забезпечення й підвищення ефективності їх фінансово-господарської діяльності; по-третє, до вдосконалення методичного забезпечення оцінки кредитоспроможності позичальників - суб'єктів різних форм власності.
В даний час в Україні відсутня законодавча база, що регулює участь комерційних банків у приватизації і постприватизації. Слід доповнити Закон України "Про корпорації в Україні" наступними положеннями: про дочірні підприємства, філії і представництва; про придбання контрольного пакета акцій (або понад 50 % статутного фонду); про порядок дня Загальних зборів учасників; про порядок підготовки і проведення Загальних зборів учасників; про діяльність органів контролю; про угоди корпорації, у яких наявна зацікавленість; про реорганізацію корпорації; про зменшення статутного фонду корпорації; про перетворення корпоративної структури в інші організаційно-правові форми; про перетворення закритих корпорацій (наприклад, ЗАТ) у відкриті (ВАТ).
Також до Закону України "Про особливості участі комерційних банків у придбанні акцій, паїв, часток, майна державних підприємств, що підлягають приватизації" слід включати основні вимоги до комерційних банків - учасників приватизаційного процесу, групи підприємств, у приватизації майна яких найбільш доцільна участь комерційних банків, засоби участі комерційних банків у приватизаційному процесі.
Участь комерційних банків у підвищенні ефективності роботи приватизованих підприємств обумовлена тим, що це фактично їх потенційні клієнти. Тому для комерційних банків необхідні наступні документи: "Про порядок аналізу ефективності інвестицій комерційних банків"; "Про організацію пільгового кредитування комерційними банками приватизованих і підприємств, що приватизуються"; "Про порядок аналізу ефективності участі комерційних банків у придбанні акцій, паїв, часток, майна приватизованих підприємств".
Нормативне забезпечення оцінки ефективності участі комерційних банків у корпоративному управлінні слід доповнити "Порядком та методикою розрахунку загального економічного ефекту від використання комерційними банками корпоративних прав", відповідно до якого ефективність участі комерційних банків у сфері корпоративного управління слід визначати виходячи зі значень фінансових результатів з кожного виду банківської діяльності, пов'язаної з управлінням корпоративними правами.
Таким чином, основна роль у корпоративному управлінні належить емітентам, інвесторам, посередникам і державним органам приватизації, контролю за розвитком фондового ринку, управління корпоративними правами. Комерційні банки, виступаючи емітентами й інвесторами на ринку корпоративних зобов'язань, також складають інфраструктуру корпоративного управління, оскільки створюють умови для регулювання корпоративних відносин і перерозподілу корпоративної власності.