Про духовний розвиток особистості

Левченко Е. М., канд. біол. наук, доцент (СДПІ)

1. Чому ми вживаємо терміни, які не розуміємо?

Про духовний розвиток людини говорять і пишуть багато. Ніхто не має сумніву в тому, що морально-духовний розвиток особистості був важливим для людства за всіх часів та епох. У наше сторіччя, коли інформаційно-енергетичний струм обрушується, як лавина на людину, власність духовності особистості набуває першорядого значення. Незважаючи на стійке сполучення термінів як-от: ╚духовне виховання особистості╩, ╚духовний розвиток╩, ╚дух, душа і тіло╩, ╚духовність і буття╩, ╚зростати духом╩ і таке інше, ключове слово ╚дух╩ має особливий зміст. У першому наближенні створюється, враження, що промова іде про щось добре відоме, але коли сторонній спостерігач почне аналізувати суть ключового слова, то незабаром усвідомить, що не тільки він, але і багато інших авторів, які пишуть на цю тему, не розуміють глибокого, невисловленого змісту цього терміну і діє мимовільний самообман. Спрацьовує стереотип уявного знання, а точніше сказати, що повне незнання прикрите ілюзорним одягом знання.

2. Поняття ╚людина╩ і її місія.

Людина в соціології - вищий ступінь розвитку тваринних організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури [2, 447]. У примітивному вигляді людина - високоорганізована тварина, де виявляється воля й інтелект. Отже, таке трактування свідчить про одну грань природи людини: грубої і тваринної. Зупинимося на визначенні ╚людина╩ з іншої позиції. Насамперед людина - духовна сутність, одягнена у плоть. Плоть (фізичне тіло) необхідна йому для придбання досвіду в нашому матеріальному світі, щоб опановувати ним і згодом стати однією з творчих сил Всесвіту. При такому підході людина - складна істота, яка включає в себе безсмертний дух і тлінне тіло. Езотерична філософія засвідчує, що функція тіла - повільно адаптуватися до потреб духу. Життя в тілі призначено для розкриття можливостей духу, тобто для духовного розвитку. На сучасному етапі пізнання подібну думку можна висловити інакше: людина - інформаційно-енергетична система , що самостійно розвивається (СІЕС) із здатністю біологічного відтворення. Незважаючи на те, що біоенергетична система, іменована ╚людина╩ має у своєму розпорядженні речовину, енергія та інформація якої необхідна для фізіологічного існування і відтворення в межах Землі, цього виявляється недостатньо для космобіологічної еволюції. Людина приходить у цей світ із єдиною метою: самовдосконалення. Чи розуміє це вона?

3. Три субстанції людини і духовні потреби.

У людині повинно бути все ідеально: тіло, душа і дух. Розглянемо ці три субстанції і водночас відзначимо, що незалежно від наукового підходу і накопичення відомостей, людству були дані необхідні знання для практичного керівництва.

Більш 3,5 тисяч років тому в класичному джерелі, а це - Біблія, сказано, що кров - це душа (чи людини, чи тварини) - [Буття: 14; Левит 17:10 - 14; Повторення Закону 12:23]. Кров із погляду біолога - це рідка тканина, що виконує важливі функції в організмі, а з погляду релігійно-філософського сприйняття - це душа. Кров як транспортна система організму містить десятки мільярдів клітин. Прямування крові по судинах, і особливо в капілярах, протікає з космічною швидкістю і створює наймогутніший коливальний контур. Ці ⌠завитки■ створюють непомітні поля електромагнітної природи, що відображені спрощеною мовою, як вібрація ефірного тіла. Тісний зв'язок кровеносної системи (крові) - цього явного об'єкта матеріальної природи з ефірним тілом - тонкоматеріальним утворенням, але польовою структурою не випадковий, і вказівки, що ⌠кров - душа тіла■ не позбавлені підстави. Таким чином, гуморально-трофічний механізм ⌠зав'язаний■ на ефірному тілі. Тому зморшкувата і суха шкіра плоті є індикатором слабкості ефірного тіла, якщо оцінювати людину з точки зору біоенергетичного критерію. У Новому Завіті також говориться про те, що людина складається з трьох субстанцій: духу, душі і тіла [1 Фес. 5:23]. Нам важко зрозуміти розходження між духом і душею, тому що ми не можемо їх бачити так, як бачимо своє фізичне тіло, проте Біблія показує нам, що між ними є розходження. Дух √ універсальна енергія Бога яка надана у вигляді потенціальної сили, але ця сила розкривається у динаміці. Тварини мають тіло і душу, хоча в них немає того духу, що належить людині. Сама душа і її виявлення є індикатором живої тварини від мертвої. Саме дух людини відрізняє її від тварини. Тому люди, на відміну від тварин, мають духовні потреби. Необхідність мати сенс життя - духовна потреба. У духовних потребах людина має можливість для розвитку духу. Любов, справедливість, милосердя і мудрість - якості, що у своїй єдності, є також духовною потребою.

Наші почуття і бажання є функціями душі, а спроможність знати й особливо мислити виходить від духу. Психоенергетична структура людини у взаємовідносинах духу, душі і тіла дуже добре проілюстрована Айванховим О.М. [1, 3]. Складна субординація між духом, душею і тілом часто веде нас хибним напрямком або дозволяє помилково кваліфікувати події і факти.

4. Душа - сполучна субстанція між духом і тілом.

На сучасному етапі розвитку науки показано, що тіло людини з масою 80 кілограмів має душу, маса якої 43 грама. При цьому постулюється, що вона є електроно-позитронним газом (речовиною) або паром [3, 117]. Отже, душа також матеріальної природи, вона смертна, але більш тонко організована, ніж наше фізичне тіло. Не треба впадати до помилки й сприймати масу крові за душу. Склад крові √ матеріальні клітини, але дія цих клітин і найперш трофічна функція √ є душа. Тобто клітини крові √ це аргумент, а їх дія √ це функція аргумента √ душа. Термін ╚душа╩ має дві складові частини: ╚нижча╩ душа і ╚вища╩ душа. Мабуть, психоенергетичний еквівалент, що відповідає ефірному, астральному і ментальному тілам - це нижча душа, а каузальному - вища. Суворих експериментальних даних по механізму поділу душі ми не маємо, і всі отримані зведення на цей рахунок добуті шляхом метафізичного прозріння. Їх можна сприймати на віру і відкидати, але суть від цього не змінюється.

5. Психоенергетична структура людини.

Ідеалом фізичного тіла є здоров'я і життя. Тілу необхідно харчування продуктами, що знаходяться у трьох агрегатних станах: твердому, рідкому і газоподібному. Це харчування людина заробляє фізичною роботою. Звідси важлива роль фізичних навантажень для удосконалення конституції тіла. Плоть є також базою для інших більш тонких елементів людського існування. Душа і дух виявляються через фізичне тіло.

Відповідно до О.М. Айванхова ідеалом душі є простір і безмежність. Душа потребує в одному: розповсюджуватися, розширюватися, роздаватися, щоб охопити безкрайність [1,7]. Тому наша душа не обмежується в нас, а поривається до безмежного і до нескінченного простору. Споглядання і молитва - це робота для вдосконалювання душі. Є зрозумілим, що при важких психічних порушеннях (захворювання душі) душу виліковує тільки піст і молитва, а не ліки, предписані психіатром. ╚Їжею╩ для душі є всі властивості вищої свідомості, а це, по своїй суті, надособистості спонукання: самозречення, священна жертовність. На більш доступній мові відображення - це все те, що перемагає егоцентризм людини.

╚Дух людини не шукає ні простору, ні знання, ні щастя, ні здоров'я. Дух рине до вічності. Через те, що він безсмертний, він не може дозволити обмежити себе в часі. Якщо душа існує в просторі, то дух існує в часі╩ [1,8]. На цій підставі О.М. Айванхов заявляє фізикам і філософам, що вони не розуміють природи душі і духу. Простір (для душі) і час (для духу) - поняття четвертого виміру і вони властиві душі і духу. Далі він тонко помічає: ╚Люди науки ніколи не можуть проникнути в матерію простору і часу, якщо вони не будуть свідомо працювати над поняттями безкрайності та вічності╩ [1,9].

Платнею для придбання вічності є ІСТИНА. Не мудрість і любов звільняють дух, а тільки істина. Будь-яка істина, за допомогою якої можемо досягти пізнання предмета, звільняє дух від кайдані. Тому будь-які види духовного розвитку мають місце тоді і тільки тоді, коли людина рине до істини, харчуючись свободою, здобуваючи свій ідеал - ВІЧНІСТЬ.

О.М. Айванхов показує, що для володіння істиною треба вчинити роботу по ототожненню себе з Творцем. Саме роботою по ототожненню добувається істина. Істина в тому, що людина є дух, іскорка, яка відходить від Бога та повертається якось у Бога.

Коли людина це зрозуміє і відчує, вона стає вільною від пристрастей, земних амбіцій, страждань і хвилювань, входячи у вічність.

Сучасна людина свободу асоціює з категорією простору і, тим самим, відразу впадає в ілюзорність своїх знань. Маючи можливість вільного переміщення людина відкриває шлях для душі, а не для духу.

╚Щира свобода, - як помічає О.М. Айванхов, - це не можливість переміщення за своім бажанням ┘ Поняття свободи не пов`язано з простором, тому що простір не дає щирої свободи ┘ Щира свобода - це усвідомлення вічності╩.

Після такого висновку вимальовуються контури, що будь-яка робота з ототожненням себе з Творцем дозволяє здобути істину, а це є то ╚золото╩, завдяки якому набувається свобода. Ось він єдиний шлях для духовного розвитку. Все інше - помилка.

У спрощеному вигляді і практичному аспекті духовність людини виводить її з площини біоенергетичного життя на більш високий щабель функціонування системи.

6. Морально-етичні принципи і духовність людини.

Морально-етичні принципи в духовному розвитку людини відіграють важливу роль. Проте морально-етична орієнтація - це ще не духовність. Образно кажучи, - це перший щабель на шляху до духовності. У сучасній літературі морально-етичні принципи часто змішують або замінюють духовністю.

У бесіді з Павитрою Шри Ауробіндо відзначав: ╚Дійсно, це два цілком різні питання. Їхнє щире рішення не ментального порядку, але може бути досягнуте єдино духовним шляхом (realisation spirituelle)╩ [4, 20].

Далі він пояснював: ╚Світосприймання теософів є моральним і етичним, але не духовним та, існуючи таким, не містить нічого власне нового.

У духовному житті потрібно завжди бути готовим відкинути будь-яку схему і будь-яку побудову. Система може бути корисною, але потім стає шкідливою ┘ У своєму духовному житті, починаючи із сорока років я три або чотири рази ламав системи, до яких приходив і цілком очищувався від них╩ [4,21].

Кожна людина на своєму етапі життєвого шляху вирішує для себе проблему духовності не зважаючи на те, як вона сформульована. У залежності від того, який обсяг знань і уявлень зібраний у людини про Дух, буде укладатися і її шлях до прагнення духовності. Проте, занадто багато у світі неуцтва, зрадливих тлумачень, що заважають людству зрозуміти і прийняти надзвичайну силу Духа.

7. Які ознаки можуть свідчити про дух?

Обмежимося сухою констатацією фактів, пам`ятаючи, що слабка аргументація - це не привід для заперечення, а шлях осмислення.

- ╚Народження сили╩ - відкриття духу в людині.

- Нетерпимість - ознака низькості духу.

- Дух не терпить насильства. Не можна змусити дух рости. Тут сила волі недоречна.

- Будь-яке насильство над особистістю гальмує розвиток духу, але уміння перенести насильство, витримати його, сприяє росту духу.

- Люди, які сильні духом, віддають перевагу шляху важкому, інакше як вони випробують себе?

- Всі види творчості виявляються духовною сутністю, тому що цим людина ототожнює себе з Творцем.

- Гарні якості, що є плодом духу, доцільно розвивати. Це ╚любов, радість, світ, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, покірливість і помірність╩, що сформульовані апостолом Павлом у посланні до Галатів [5:22,23].

- Духовний розвиток - це прагнення до істини.

Література

1. Айванхов О.М. Свобода, победа духа /Издатели: Стрельцов К.Г., Русских Н.П., Киев: Общество ведической культури, 1994. - 128 с.

2. Краткий словарь по социологии / Под общ. ред.. Д.М. Гвишиани, Н.И. Лапина; Сост. Э.М. Коржева, Н.Ф. Наумова. - Политиздат,1988.- 479 с.

3. Фурдуй Р.С., Шайдак Ю.М. Прелесть тайны. К.: Лыбидь, 1992. - 200 с.

4. Шри Ауробиндо. Беседы с Павитрой (Техника медитации в системе интегральной йоги). - Киев: Преса України, 1992. - 126 с.