Левченко
Е. М., канд. б╕ол. наук, доцент (СДП╤)
1.
Чому ми
вжива╓мо терм╕ни, як╕ не розум╕╓мо?
Про духовний розвиток людини говорять ╕ пишуть багато. Н╕хто не ма╓ сумн╕ву
в тому, що морально-духовний розвиток особистост╕ був важливим для людства за
вс╕х час╕в та епох. У наше стор╕ччя, коли ╕нформац╕йно-енергетичний струм обрушу╓ться, як лавина на людину, власн╕сть духовност╕ особистост╕ набува╓ першорядого
значення. Незважаючи на ст╕йке сполучення терм╕н╕в як-от: ╚духовне виховання особистост╕╩, ╚духовний розвиток╩,
╚дух, душа ╕ т╕ло╩, ╚духовн╕сть ╕ буття╩, ╚зростати духом╩ ╕ таке ╕нше, ключове
слово ╚дух╩ ма╓ особливий зм╕ст. У першому наближенн╕ створю╓ться, враження, що промова ╕де про щось добре в╕доме, але
коли сторонн╕й спостер╕гач почне анал╕зувати суть ключового слова, то незабаром
усв╕домить, що не т╕льки в╕н, але ╕ багато ╕нших автор╕в, як╕ пишуть на цю
тему, не розум╕ють глибокого, невисловленого зм╕сту цього терм╕ну ╕ д╕╓ мимов╕льний самообман. Спрацьову╓ стереотип
уявного знання, а
точн╕ше сказати, що
повне незнання прикрите
╕люзорним одягом знання.
2.
Поняття ╚людина╩
╕ ╖╖ м╕с╕я.
Людина в
соц╕олог╕╖ - вищий ступ╕нь
розвитку тваринних орган╕зм╕в
на Земл╕, суб'╓кт
сусп╕льно-╕сторично╖ д╕яльност╕ ╕
культури [2, 447]. У прим╕тивному вигляд╕ людина -
високоорган╕зована тварина, де виявля╓ться воля й ╕нтелект. Отже, таке
трактування св╕дчить про одну грань природи людини: грубо╖ ╕ тваринно╖.
Зупинимося на визначенн╕ ╚людина╩ з ╕ншо╖ позиц╕╖. Насамперед людина - духовна
сутн╕сть, одягнена у плоть. Плоть (ф╕зичне т╕ло) необх╕дна йому для придбання
досв╕ду в нашому матер╕альному св╕т╕, щоб опановувати ним ╕ згодом стати одн╕╓ю
з творчих сил Всесв╕ту. При такому п╕дход╕
людина - складна ╕стота, яка
включа╓ в себе безсмертний дух ╕
тл╕нне т╕ло. Езотерична
ф╕лософ╕я засв╕дчу╓, що
функц╕я т╕ла -
пов╕льно адаптуватися до
потреб духу. Життя в
т╕л╕ призначено для розкриття можливостей духу, тобто
для духовного розвитку. На сучасному
етап╕ п╕знання под╕бну
думку можна висловити
╕накше: людина - ╕нформац╕йно-енергетична система , що самост╕йно розвива╓ться (С╤ЕС)
╕з здатн╕стю б╕олог╕чного в╕дтворення. Незважаючи на те,
що б╕оенергетична система, ╕менована ╚людина╩ ма╓ у сво╓му
розпорядженн╕ речовину, енерг╕я та ╕нформац╕я яко╖ необх╕дна для ф╕з╕олог╕чного ╕снування ╕ в╕дтворення в
межах Земл╕, цього виявля╓ться
недостатньо для космоб╕олог╕чно╖
еволюц╕╖. Людина приходить у цей св╕т ╕з ╓диною метою: самовдосконалення. Чи розум╕╓ це
вона?
3.
Три субстанц╕╖
людини ╕ духовн╕
потреби.
У людин╕ повинно бути все ╕деально: т╕ло, душа ╕ дух.
Розглянемо ц╕ три субстанц╕╖ ╕ водночас
в╕дзначимо, що незалежно
в╕д наукового п╕дходу
╕ накопичення в╕домостей, людству були
дан╕ необх╕дн╕ знання
для практичного кер╕вництва.
Б╕льш 3,5 тисяч рок╕в
тому в класичному джерел╕,
а це - Б╕бл╕я, сказано,
що кров -
це душа (чи людини,
чи тварини) - [Буття: 14;
Левит 17:10 - 14; Повторення Закону 12:23]. Кров ╕з погляду б╕олога - це
р╕дка тканина, що викону╓ важлив╕ функц╕╖ в орган╕зм╕, а з погляду
рел╕г╕йно-ф╕лософського сприйняття - це душа. Кров як транспортна система
орган╕зму м╕стить десятки м╕льярд╕в кл╕тин. Прямування кров╕ по судинах, ╕
особливо в кап╕лярах, прот╕ка╓ з косм╕чною швидк╕стю ╕ створю╓ наймогутн╕ший
коливальний контур. Ц╕ ⌠завитки■ створюють непом╕тн╕ поля електромагн╕тно╖
природи, що в╕дображен╕ спрощеною мовою,
як в╕брац╕я еф╕рного т╕ла. Т╕сний зв'язок кровеносно╖ системи (кров╕) -
цього явного об'╓кта матер╕ально╖ природи з еф╕рним т╕лом - тонкоматер╕альним
утворенням, але польовою структурою не випадковий, ╕ вказ╕вки, що ⌠кров - душа
т╕ла■ не позбавлен╕ п╕дстави. Таким
чином, гуморально-троф╕чний механ╕зм ⌠зав'язаний■ на еф╕рному т╕л╕. Тому
зморшкувата ╕ суха шк╕ра плот╕ ╓ ╕ндикатором слабкост╕ еф╕рного т╕ла, якщо
оц╕нювати людину з точки зору
б╕оенергетичного критер╕ю. У
Новому Зав╕т╕ також говориться про те, що людина склада╓ться з трьох субстанц╕й: духу, душ╕ ╕ т╕ла [1 Фес. 5:23].
Нам важко зрозум╕ти розходження м╕ж духом ╕ душею, тому що ми не можемо ╖х
бачити так, як бачимо сво╓ ф╕зичне
т╕ло, проте Б╕бл╕я показу╓ нам, що м╕ж ними ╓
розходження. Дух √ ун╕версальна енерг╕я Бога яка надана у вигляд╕ потенц╕ально╖
сили, але ця сила розкрива╓ться у динам╕ц╕. Тварини мають т╕ло ╕
душу, хоча в них
нема╓ того духу,
що належить людин╕. Сама душа ╕ ╖╖
виявлення ╓ ╕ндикатором
живо╖ тварини в╕д мертво╖. Саме дух людини в╕др╕зня╓
╖╖ в╕д тварини. Тому люди,
на в╕дм╕ну в╕д
тварин, мають духовн╕ потреби. Необх╕дн╕сть мати сенс життя - духовна потреба. У
духовних потребах людина ма╓ можлив╕сть для розвитку духу. Любов,
справедлив╕сть, милосердя ╕ мудр╕сть - якост╕, що у сво╖й ╓дност╕, ╓ також
духовною потребою.
Наш╕ почуття ╕ бажання ╓
функц╕ями душ╕, а спроможн╕сть знати й особливо мислити виходить в╕д духу.
Психоенергетична структура людини у вза╓мов╕дносинах духу, душ╕ ╕ т╕ла
дуже добре про╕люстрована Айванховим
О.М. [1, 3]. Складна субординац╕я м╕ж духом, душею ╕ т╕лом часто веде нас
хибним напрямком або дозволя╓
помилково квал╕ф╕кувати под╕╖ ╕ факти.
4.
Душа -
сполучна субстанц╕я м╕ж духом ╕ т╕лом.
На сучасному етап╕ розвитку науки показано, що т╕ло людини з масою 80
к╕лограм╕в ма╓ душу, маса яко╖ 43 грама.
При цьому постулю╓ться, що вона ╓ електроно-позитронним газом
(речовиною) або паром [3, 117]. Отже, душа також матер╕ально╖ природи, вона
смертна, але б╕льш тонко орган╕зована, н╕ж наше ф╕зичне т╕ло. Не треба впадати до помилки й сприймати
масу кров╕ за душу. Склад кров╕ √ матер╕альн╕ кл╕тини, але д╕я цих кл╕тин ╕
найперш троф╕чна функц╕я √ ╓ душа. Тобто кл╕тини кров╕ √ це аргумент, а ╖х д╕я
√ це функц╕я аргумента √ душа. Терм╕н ╚душа╩ ма╓ дв╕ складов╕ частини: ╚нижча╩ душа ╕ ╚вища╩ душа. Мабуть, психоенергетичний екв╕валент, що
в╕дпов╕да╓ еф╕рному, астральному ╕ ментальному т╕лам - це нижча душа, а
каузальному - вища. Суворих
експериментальних даних по
механ╕зму под╕лу душ╕
ми не ма╓мо, ╕ вс╕
отриман╕ зведення на цей
рахунок добут╕ шляхом
метаф╕зичного прозр╕ння. ╥х
можна сприймати на в╕ру ╕ в╕дкидати, але суть в╕д цього не зм╕ню╓ться.
5.
Психоенергетична структура
людини.
╤деалом ф╕зичного
т╕ла ╓ здоров'я ╕ життя. Т╕лу
необх╕дно харчування продуктами, що знаходяться у трьох агрегатних
станах: твердому, р╕дкому
╕ газопод╕бному. Це харчування
людина заробля╓ ф╕зичною роботою. Зв╕дси
важлива роль ф╕зичних
навантажень для удосконалення конституц╕╖ т╕ла.
Плоть ╓ також базою для
╕нших б╕льш тонких
елемент╕в людського ╕снування. Душа ╕ дух виявляються
через ф╕зичне т╕ло.
В╕дпов╕дно до О.М. Айванхова ╕деалом душ╕ ╓
прост╕р ╕ безмежн╕сть. Душа потребу╓
в одному: розповсюджуватися,
розширюватися, роздаватися, щоб
охопити безкрайн╕сть [1,7].
Тому наша душа не обмежу╓ться
в нас, а порива╓ться до
безмежного ╕ до
неск╕нченного простору. Споглядання
╕ молитва - це
робота для вдосконалювання душ╕. ╢ зрозум╕лим, що при
важких псих╕чних порушеннях (захворювання душ╕) душу вил╕кову╓ т╕льки п╕ст ╕ молитва, а не л╕ки, предписан╕
псих╕атром. ╚╥жею╩ для душ╕
╓ вс╕ властивост╕ вищо╖ св╕домост╕, а це,
по сво╖й сут╕, надособистост╕ спонукання: самозречення,
священна жертовн╕сть. На б╕льш
доступн╕й мов╕ в╕дображення - це все те, що
перемага╓ егоцентризм людини.
╚Дух людини не шука╓ н╕ простору, н╕ знання, н╕
щастя, н╕ здоров'я. Дух рине до в╕чност╕. Через те,
що в╕н безсмертний, в╕н
не може дозволити
обмежити себе в
час╕. Якщо душа ╕сну╓
в простор╕, то
дух ╕сну╓ в
час╕╩ [1,8]. На ц╕й
п╕дстав╕ О.М. Айванхов заявля╓
ф╕зикам ╕ ф╕лософам,
що вони не
розум╕ють природи душ╕
╕ духу. Прост╕р (для душ╕)
╕ час (для духу) -
поняття четвертого вим╕ру
╕ вони властив╕ душ╕ ╕
духу. Дал╕ в╕н тонко
пом╕ча╓: ╚Люди науки н╕коли
не можуть проникнути
в матер╕ю простору
╕ часу, якщо вони
не будуть св╕домо
працювати над поняттями
безкрайност╕ та в╕чност╕╩ [1,9].
Платнею для
придбання в╕чност╕ ╓ ╤СТИНА. Не мудр╕сть ╕ любов
зв╕льняють дух, а
т╕льки ╕стина. Будь-яка ╕стина,
за допомогою яко╖
можемо досягти п╕знання
предмета, зв╕льня╓ дух в╕д
кайдан╕. Тому будь-як╕ види
духовного розвитку мають м╕сце тод╕ ╕
т╕льки тод╕, коли
людина рине до
╕стини, харчуючись свободою,
здобуваючи св╕й ╕деал
- В╤ЧН╤СТЬ.
О.М. Айванхов показу╓,
що для волод╕ння ╕стиною треба
вчинити роботу по ототожненню
себе з Творцем. Саме
роботою по ототожненню
добува╓ться ╕стина. ╤стина в
тому, що людина
╓ дух, ╕скорка, яка в╕дходить
в╕д Бога та поверта╓ться
якось у Бога.
Коли людина це зрозум╕╓ ╕ в╕дчу╓, вона ста╓ в╕льною в╕д пристрастей, земних
амб╕ц╕й, страждань ╕ хвилювань, входячи у в╕чн╕сть.
Сучасна людина
свободу асоц╕ю╓ з
категор╕╓ю простору ╕,
тим самим, в╕дразу впада╓
в ╕люзорн╕сть сво╖х
знань. Маючи можлив╕сть в╕льного
перем╕щення людина в╕дкрива╓
шлях для душ╕,
а не для духу.
╚Щира свобода, - як пом╕ча╓
О.М. Айванхов, - це не
можлив╕сть перем╕щення за
сво╕м бажанням ┘ Поняття
свободи не пов`язано з простором,
тому що прост╕р
не да╓ щиро╖ свободи ┘ Щира
свобода - це усв╕домлення в╕чност╕╩.
П╕сля такого висновку вимальовуються контури, що будь-яка робота з
ототожненням себе з Творцем дозволя╓
здобути ╕стину, а це ╓ то ╚золото╩, завдяки
якому набува╓ться свобода. Ось в╕н
╓диний шлях для духовного розвитку.
Все ╕нше - помилка.
У спрощеному вигляд╕ ╕ практичному аспект╕ духовн╕сть людини виводить ╖╖ з
площини б╕оенергетичного життя на б╕льш високий щабель функц╕онування системи.
6. Морально-етичн╕ принципи ╕ духовн╕сть
людини.
Морально-етичн╕ принципи в
духовному розвитку людини в╕д╕грають важливу роль. Проте морально-етична ор╕╓нтац╕я - це
ще не духовн╕сть. Образно
кажучи, - це
перший щабель на
шляху до духовност╕. У сучасн╕й л╕тератур╕
морально-етичн╕ принципи часто
зм╕шують або зам╕нюють
духовн╕стю.
У бес╕д╕ з Павитрою Шри Ауроб╕ндо в╕дзначав: ╚Д╕йсно, це два
ц╕лком р╕зн╕ питання. ╥хн╓ щире
р╕шення не ментального порядку,
але може бути досягнуте ╓дино духовним
шляхом (realisation spirituelle)╩ [4, 20].
Дал╕ в╕н пояснював: ╚Св╕тосприймання теософ╕в
╓ моральним ╕ етичним, але
не духовним та, ╕снуючи таким,
не м╕стить н╕чого власне
нового.
У духовному житт╕
потр╕бно завжди бути готовим в╕дкинути будь-яку схему
╕ будь-яку побудову. Система може бути корисною, але пот╕м
ста╓ шк╕дливою ┘ У сво╓му духовному житт╕, починаючи ╕з
сорока рок╕в я
три або чотири
рази ламав системи,
до яких приходив
╕ ц╕лком очищувався
в╕д них╩ [4,21].
Кожна людина на сво╓му етап╕ житт╓вого шляху вир╕шу╓ для себе проблему духовност╕
не зважаючи на те, як вона сформульована. У залежност╕ в╕д того, який обсяг
знань ╕ уявлень з╕браний у людини про Дух, буде укладатися ╕ ╖╖ шлях до
прагнення духовност╕. Проте, занадто багато у св╕т╕ неуцтва, зрадливих
тлумачень, що заважають людству зрозум╕ти ╕ прийняти надзвичайну силу Духа.
7. Як╕
ознаки можуть св╕дчити
про дух?
Обмежимося сухою
констатац╕╓ю факт╕в, пам`ятаючи,
що слабка аргументац╕я - це не
прив╕д для заперечення, а
шлях осмислення.
-
╚Народження
сили╩ - в╕дкриття духу
в людин╕.
-
Нетерпим╕сть
- ознака низькост╕ духу.
-
Дух не
терпить насильства. Не
можна змусити дух рости. Тут сила
вол╕ недоречна.
-
Будь-яке
насильство над особист╕стю
гальму╓ розвиток духу,
але ум╕ння перенести
насильство, витримати його, сприя╓ росту духу.
-
Люди, як╕ сильн╕
духом, в╕ддають перевагу шляху важкому, ╕накше як вони випробують
себе?
-
Вс╕ види творчост╕
виявляються духовною сутн╕стю,
тому що цим людина
ототожню╓ себе з
Творцем.
-
Гарн╕
якост╕, що ╓ плодом
духу, доц╕льно розвивати. Це ╚любов, рад╕сть, св╕т, довготерп╕ння, доброта,
милосердя, в╕ра, пок╕рлив╕сть ╕ пом╕рн╕сть╩, що сформульован╕ апостолом
Павлом у посланн╕
до Галат╕в [5:22,23].
-
Духовний
розвиток
- це прагнення до ╕стини.
1. Айванхов
О.М. Свобода, победа духа /Издатели: Стрельцов К.Г., Русских Н.П., Киев:
Общество ведической культури, 1994. - 128 с.
2.
Краткий
словарь по социологии / Под общ. ред.. Д.М. Гвишиани, Н.И. Лапина; Сост.
Э.М. Коржева, Н.Ф. Наумова. - Политиздат,1988.- 479 с.
3.
Фурдуй Р.С., Шайдак Ю.М. Прелесть тайны. К.:
Лыбидь, 1992. - 200 с.
4.
Шри Ауробиндо. Беседы с Павитрой (Техника
медитации в системе интегральной йоги). - Киев: Преса Укра╖ни, 1992. - 126 с.